Сьогодні хочу поділитися простим, але дуже важливим лайфхаком, який щороку рятує мій шпинат від сумної долі водянистої маси після розморожування. Бо, чесно, я теж колись робила ту саму помилку — кидала його в морозилку без підготовки. І дарма.
Заморозити шпинат — не складно. Але якщо зробити це неправильно, він втратить і смак, і текстуру. Тож ось як я роблю, щоб узимку мати майже “свіжий” шпинат.
Спочатку — миття. Не просто сполоснути, а реально добре промити. Я заливаю шпинат великою кількістю води й трохи притискаю рукою, щоб листя повністю занурилось. Уся земля і пісок осідають на дно. Потім промиваю кожен лист окремо під краном. Так, це займає трохи часу, але результат того вартий.
Далі — ще раз вода. Міняю її й повторюю процес. Це той момент, який багато хто пропускає, а дарма. Саме друга промивка гарантує ідеальну чистоту.
Після цього обрізаю корінці й нарізаю шпинат. Не дрібно! Якщо подрібнити занадто сильно — після розморожування він стане м’яким і водянистим. Середні шматочки — ідеальний варіант.
А тепер найважливіше — СУШІННЯ. Якщо запам’ятаєш тільки один пункт із цієї статті — нехай це буде він. Я розкладаю шпинат на чистому рушнику і залишаю на 2–3 години. Іноді перемішую. Він має бути повністю сухий. Якщо залишиться волога — в морозилці вона перетвориться на лід, а потім на “кашу”.
Коли шпинат сухий, фасую його в невеликі порції — щоб потім не розморожувати зайве. Складаю в пакети, максимально виганяю повітря (іноді навіть через трубочку — старий, але дієвий трюк). Потім кладу ще в один пакет — подвійна упаковка реально допомагає уникнути сторонніх запахів.
І все — у морозилку.
Мій улюблений спосіб використання: дістаю шпинат і одразу кидаю на сковорідку до обсмаженої цибулі — не розморожуючи. Смак виходить такий, ніби щойно з грядки.